Культурно освітній розвиток села Осівці[ред. • ред. код]

У далекі історичні часи жителям села Осівці,  як загалом і всіх сіл Волинського Полісся, годі було й думати про освіту. Проте, хоча вони й належали до холопів, але у багатьох горів потяг до знань, [6,c. 65]

Шкіл на Камінь-Каширщині було дуже мало. Більшість з них при церквах. Така церковно - приходська школа у середині XIX століття функціонувала у сусідньому селі Грудки (тоді село Ольблє-Руське). Її відвідували окремі діти с. Осівці (тоді село Ольблє-Лядське). Пізніше у Грудках почала діяти світська школа, яку масово відвідували осівчани (леби – так їх тоді називали),[1,c. 258]

У 1933 році польський воєвода на клопотання солтиса С. Я. Лесика дав дозвіл на відкриття школи 1 ступеня у с. Ольблє-Лядське, оскільки тут налічувалося понад 60 дітей шкільного віку. Більше того, влада дозволила здійснювати навчання не лише польською, а й українською мовами.

Спеціального приміщення не було тому орендували будинки у селян. Спочатку діти навчались у хаті Івана Петровича Митчика. У класній кімнаті не було підлоги, учні сиділи за столами на лавках, писали олівцями на газетах. Батьки купляли підручники. Бідних дітей харчували безкоштовно, давали їм одяг. Першим вчителем і завідувачем школи був поляк Марек Козловський. Педагогом була його дружина. Ці люди отримували газети, читали книжки, грали на скрипці і дуже гарно співали. Української мови навчала вчителька Табарниківна, яка працювала недовго, оскільки була звільнена за політичну неблагонадійність. Хоча і був дозвіл на викладання українською мовою, проте вона зазнавала утисків. Учителі-поляки наполягали на використання у повсякденному житті польської. За не послух чіпляли на грудях табличку з написом : «Мувіць тілько по-польськему !»,[2,c. 156]

У 1939 році з приходом радянської влади, школа продовжувала діяти і викладання велось лише українською. Статистика того часу свідчить, що більше  половини  дітей були поза школою і більше 60% - неписьменними – це наслідок того, що від польської школи можна було уникнути.  Якщо батьки хотіли щоб їхня дитина не навчалась, то офіційно платили владі і до них ніхто не мав претензій. Тому з перших днів Радянської влади продовжували працювати ті школи, наповнюваність яких становила теж 60%. А для дорослих застосовувались школи лікнепу.Першими радянськими вчителями були Марія Володимирівна Войтусік (загинула під час бомбардування німцями міста Каменя-Каширського) і Юхимія Антонівна Каламарчук (нині Генсецька) із села Черче,[7,c. 310]

У перші дні війни навчання вимушено перервалося.  У 1942 році школа відновила свою діяльність. У тім у хаті Митчика І. П. Було замало місця , тому 3-ті і 4-ті класи розмістили у маєтку Мільвіца Єдвіна (Бобрика), який ще у 1939 році втік.

У 1944 році учнів побільшало, тому знову виникла потреба орендувати більше приміщень. Тепер діти навчалися в хатах Гната Семенюка(Шершня),  Михайла Івановича Митчика (Маджулика). За оренду платили 30-40 карбованців, та ще брали хазяїв на роботу техпрацівниками, яким платили 110 карбованців. У цьому році прибули вчителі із східних областей України Надія Іванівна Вільха , Галина Фомівна Карабівна, Марія Павлівна Гель. Остання була призначена вчителем і завідувачем  школи.

У 1945 році навчання продовжувалось. У відомості про збитки, нанесені фашистами школам Каміни-Каширщини, під номером 21 значиться початкова школа Ольбля- Лядського, розрахована на 280 учнів і зруйнована на 100%,[4,c. 97]

У 1946 році школу було перейменовано з Ольблє-Лядської на Осовецьку. Педагогічний колектив поповнився новими вчителями. На роботу прийняли Марію Гнатівну Попович та Марію Степанівну Сліпченко. До школи вступило 35 учнів 1938-1940р.н., а в 1947 – 6 учнів 1937-1940р.н.

У 1948 році школа отримала статус семирічної. Під навчальні приміщення  було передано хати Наума Лесика та Тараса Іщика (Витко), господарі які потрапили у жорна репресій тогочасної влади.      До речі ці приміщення-корпуси слугують учням і нині. Умови навчання значно поліпшились. Було завезено зошити, підручники, письмове приладдя. Прибули нові вчителі Катерина Павлівна Стороженко, Петро Карпович Хмелюк. Збільшилася і учнівська сім’я. До школи було зараховано 31 учня 1939-1940р.н.,  а в 1949-му – ще 28 дітей-переростків.

У 1949 році створюється Осовецька вечірня школа сільської молоді. Прибула новий педагог Ліда Григорівна Зданюк. Особлива увага приділялась дітям круглим сиротам. Утриманцям яких виплачувалась допомога. Такими сиротами були Микола Павлович Пахарів(1941р.н.), Ганна  Петрівна Митчик, Любов Вакулівна Митчик (1942р.н.),[3,c. 222]

У 1950 році до школи вступило 57 учнів. ЗАВІДУВАЧЕМ ШОЛИ БУВ Михайло Федорович Хезенко . Прибули нові вчителі Антоніна Миколаївна Шило, Арсен Андрійович Карачун, Олена Василівна Андрусевич, Марія Григорівна Федоренко, Софія Василівна Петрак, Анастасія Касянівна Козік, Н. В. Кухарік, О. В. Когут, І. М. Радкова.

У 1951 році у перший клас вступило 20 учнів. У 50-60-х роках спостерігалась велика плинність кадрів. Спеціалісти із східних та південних областей довго не затримувались.

З 1953 року по 1955 рік в Осовецькій семирічці працювали Іван Романович Шевчук, Марія Федорівна Шевчук, Надія Яківна Сущук, Віра Олексіївна Довга, Тетяна Іванівна Коваленко, Поліна Ноздрачова, Ніла Даниліна Альохіна, Тамара Лесік, Параска Дмитрівна Яценко, Надія Павлівна Баранівська, Василь Онуфрійович Лесік, Ніна григорівна Цвень, Марія Миайлівна Сижук, Ганна Олександрівна Дмитрук (Гембік), в’ячеслав Васильович Васильченко, Марія Антонівна Лукашук.

У 1954 році до школи прибули Олександр Федорович Балабуха та Марія Михайлівна Печеніжська . У 1955 році Олександр Федорович був призначений директором. Він пройшов фронт Великої Вітчизняної Війни . На посаді директора Олександр Федорович пробув 7 років , у 1962 році помер. У ці роки прийшов ще один вчитель, який відіграв надзвичайно велику роль у її розвитку – це Гембік Василь Степанович. Він викладав трудове навчання та фізкультуру і був майстром на всі руки : бджолярем, садівником, спортсменом, туристом, фотографом … Його ентузіазму та ініціативності не було меж. Він працював з дітьми з 8 ранку і до 12 ночі. У ці роки в школі народилося багато традицій, які десятки років були основою виховання учнів. Широкої популярності набрала спортивно-масова робота, військова-патріотичне, моральне, фізичне, трудове виховання. Навчально-матеріальна база створювалась власноруч.  Уроки трудового навчання та фізкультури були забезпечені усім необхідним обладнанням та інвентарем. Василь Степанович Працював у школі 21 рік. Цей період характеризується ефективним розвитком школи. Обгородили подвір'я, заклали сад, виноградник, розбили клумби, завели бджіл, створили кролеферму (було більше 400 голів), вирощували полуниці, утримували парничок, збудували стрілецький тир, облаштували спортивний та географічний майданчики. Діяли гуртки «Юний кролевод», «Юний натураліст», «Бджоляр», «Спортивний», «Авіамодельний»,[3,c. 400]

Хороша спадщина дісталась наступникам Василя Степановича – Гембіку Миколі Івановичу, Краму Дмитру Йосиповичу, Букало Олександру Володимировичу, Бащуку Юрію Леонідовичу та ін.

У ті роки сформувався прекрасний колектив однодумців, ентузіастів, фанатів педагогічної справи. Чимало з них віддали кращі роки свого життя  : Г. О. Дмитрук-Гембік – 23 роки, М. М.Печеніжська – 13 років, Н. П. Баранівська – 13років, М.М. Букало – 19 років, І. Л. Должко-Пахачук – 26 років, Й. З. Гембік – 12 років, М. П. Шостак – 18 років, К. О. Герасимик – 16 років.

У 1959 році школа отримує статус восьмирічки.  У 1960 році збудували господарським методом новий корпус школи, який після двох дядьківських хат став третім корпусом.

З 1962 року по 1970 рік школу очолював Григорій Степанович Доманюк – чудовий історик, прекрасний філолог, талановитий художник. Він підтримав усі надбання попередників, продовжував розвивати шкільну освіту. Під його керівництвом формувався високо професійний педагогічний колектив. Як правило у ці роки більшість вчителів здобувала освіту шляхом заочного навчання. Ще тривала плинність кадрів,предмети читали не фахівці, на роботу призначались десятикласники. Колектив попвнився новими педагогами : Шостак М. П., Букало М. М., Гембік Й. З., К. М. Букало, Н. К. Букало, Ф. М. Колошук, С. Й. Мельник, Н. К. Нікітіна, Н. А. Никитюк, О. С. Ющик, А. Ф. Дегтярова, Л.О. Фаріна.

У 1968 році господарським методом збудовано корпус № 4, де розмістили навчальну майстерню,[2,c.  25]

З 1970 по 1978 роки працював директором школи Федір Миколайович Колошук. Він переймає досвід попередніх керівників і створює свою систему роботи. Значно покращується якісний склад педагогічних кадрів . Збільшується кількість вчителів з вищою освітою, двоє удостоїлися звання «Відмінник народної освіти УРСР» (Колошук С. Й. І Гембік В.С.) Більшість предметів читали фахівці. Посилилась робота з обдарованими дітьми. Учні брали активну участь у районних предметних олімпіадах, займали призові місця. Школу не полишала спортивна слава. На високому рівні здійснювалось трудове навчання і виховання. Навчальна майстерня була однією із кращих в районі. Заслуговувала на визнання і технічна творчість. Результативно працювали авіамодельний, фотографічний, хоровий гуртки та спортивні секції різних напрямків. Пожвавилась робота юних натуралістів, туристів-краєзнавців. Заявили про себе нові педагоги, зокрема Н. К.Іщик, Н. Я. Шворак, Щ. С. Ющик, Л. Г. Павляшик, Л. І. Островець. У цей період заступниками директора працювали Алла Федорівна Дегтярова, Катерина Миколаївна Букало-Гембік, Катерина Омелянівна Герасимик, Любов Омелянівна .

У 1978 році директором школи призначено Л. О. Дем’яний яка й до нині працює на цій посаді, заступником – Г. А. Митчик.

У 1970-1990 роках школа вийшла на новий етап свого розвитку. Із попередніх працівників маже ніхто не залишився. Лише у 1978 році прибуло 8 молодих спеціалістів – Ольга Адамівна Дейнка-Гетьманчук – вчитель 1-4 класів, Віра Федорівна Муц-Стоцька – вчитель біології, Валентина Галактіонівна Воронович – вчитель української мови та літератури, Анастасія Давидівна Сидорук-Митчик та Тамара Степанівна Гулик – вчителі російської мови та літератури, Володимир Іванович Гулик – вчитель історії, Марія Захарівна Турковець – вчитель фізики, Петро Юрійович Турковець – вчитель фізкультури, К. І. Плясун – вчитель початкових класів. Молоді колеги принесли в школу багато нового. У роботі колективу відбувались великі зміни. Однак традиції попередніх років підтримувались. Основу колективу становили такі сумлінні, самовіддані, досвідчені вчителі, як Олександр Степанович Ющик, Ольга Макарівна Букало, Любов Іванівна Островець, Ліда Григорівна Павляшик, Діна Василівна Шептур, Марія Порфилівна Шостак, Микола Іванович Гембік, Софія Василівна Шевчик, Дмитро Йосипович Крам, О. В. Букало, [5,c. 258]

У школі навчалось 320 учнів . Працювати було важко: дві повні зміни  та ще й вечірня школа. Молоді педагоги потребували постійної уваги, допомоги. Жили на найманих квартирах разом з господарями. Потребували вирішення житлової проблеми. За наполегливим клопотанням дирекції школи почалось будівництво двоквартирного будинку для спеціалістів. Будувався він довго нарешті став шостим навчальним корпусом, правда віддалений від основної садиби на 400 метрів. У 1985 році він уведений у дію, що позитивно позначилось на покращенні умов праці. Реформа освіти 1984 року позитивно позначилась і на нашій школі.

Осовецька школа першою в районі перейшла на навчання дітей з шести річного віку. За два роки було створено необхідні умови для навчання, виховання ігрової діяльності та відпочинку підготовчого клас. Відкрили групу продовженого дня.  Для шестирічок було відведено окремий корпус. Забезпечили малюків відповідними меблями, наочними посібниками, технічними засобами, ігровим та спортивним інвентарем. Вчителями та вихованцями працювали М. П. Шостак, О. М. Букало. Один корпус переобладнали на харчоблок. З цією метою підвели холодну і гарячу воду, влаштували каналізацію, придбали технологічне обладнання.В інших корпусах провели капітальний ремонт : перекрили дах, підбили стелі, поштукатурили стіни, підлогу покрили ДСП. Докорінно змінили інтер’єр школи, перепланували подвір’я, розширили його площу, зробили новий спортивний майданчик. Значно збагатили навчально-матеріальну базу школи, зокрема біології, хімії, фізики, трудового навчання, фізичної культури. У всіх замінили парти, бо були трьохмісні, а для старших учнів придбали столи та стільці. Велику допомогу надавали шефи : торгова автоколона, консервний завод, радгосп «Осівецький» (керівники І. В. Кацевич, А. І. Гембік, М. П. Зубач, Ю. О. Грищук), [5,c. 159]

Значною віхою в житті педагогічного колективу стало нове свято « Творчий портрет вчителя », яке переродилося в наступні роки у традицію. Особливої уваги удостоїлися Сергій Данилович і Валентина Миколаївна Пахачуки, Марія Єлисеївна Моцюк, Галина Адамівна Митчик. Запровадили і посвяту молодих вчителів у педагогічний колектив школи. Першими пошанувальниками стали Світлана Іванівна Леонович, Галина Василівна Остапук, Олександр Леонідович Бенесько. Молодим колегам вручали пам’ятні трудові книжки та факел–символ учительського горіння любов’ю до дітей.

У 1990 році змінюється статус школи, із восьмирічної вона становиться дев’ятирічною.

Економічний та політичний стан справ 90-х років минулого століття у державі позначився і життєдіяльності школи. Значно зменшилась кількість учнів (багато імігрувало до Білорусії). Припинили роботу групи продовженого дня. Припинив роботу дитячий дощкільний, виховний заклад. Скоротились години шкільного компоненту. У два рази зменшились години гурткової роботи. Під скорочення штатів потрапило чимало педагогів та обслуговуючого персоналу. Розпалась дитяча організація. Усе це негативно вплинуло на підготовку дітей до школи, позакласну і позаурочну роботу, навчально-матеріальну базу, роботу бібліотеки та інше. Оновився зміст освіти, про те вчителі та учні не мали доступу до науково-методичних посібників, періодики, так як мала місце затримка зарплаті. Учні втратили доступ до дитячих видань. Шкільна бібліотека зубожіла. Однак у таких умовах справно працювала методична служба. Вишукувалися нові форми роботи із вчителями та учнями.

Виросла нова плеяда майстрів педагогічної справи – це Митччик Г. А., Митчик А. Д., Іщик Н. І., Хоцевич Т. С., Митчик А. Д., Бегаль М. Г., Пархомчук В. В., Михалік Л. І., Остапчук В. Т., Решетовський І. І., Шевчик В. В., Іщик Г. І., Дем’яник В. В., Митчик Н. Ф., Сотник В.О., Петрочук В. М., Дем’яник Л. В.

Протягом багатьох років школа не отримувала жодної копійки на розвиток та ремонт. Це було неправомірно, зате ремонти здійснювались ввисокоякісні. Школа стала по-справжньому світлою : біленькі парти, світлі панелі,гарні шпалери. Інтер’єр сприяв створенню затишку, атмосфері спокою та тепла, [3,c. 158]

На зламі століття і тисячоліття відбулися позитивні зміни у житті українців, що звичайно стало поштовхом до нового витка розвитку школи. На цей час сформувався стійкий педагогічний колектив, який працює і до нині. Збільшилося фінансування освіти. За бюджетні кошти перебудовано усі грубки і в кожному класі встановлено ще по одній, що допомогло поліпшити тепловий режим. У корпусі № 5 зроблено капітальний ремонт внутрішніх приміщень : стелі підшито пластиком, панелі – вагонкою, змінено підлогу. За сприяння народного депутата України І. М. Єремеєва, місцевих органів самоврядування, благодійників школа поповнилася технічними засобами навчання ( музичний центр, факс, магнітофони та інше), спортивним інвентарем та інвентарем для трудового навчання. Протягом останнього десятиріччя склалося особливо хороше співробітництво із священником Сергієм Киселем та Степаном Киселем, сільським головою Цапом В. П., директором тзов «Камінь-Каширська районна друкарня» І. М. Кузьмичем, підприємцями М. І. Свистуном та В. В. Ніщиком, начальником підприємства «Теплокамінь» П. С. Ющиком.

Усе стало підґрунтям для якісної освіти на теренах села Осівці. Учні школи беруть участь в районних заходах, де показують високий рівень навчальної компетенції, умінь та навичок, фізичної та спортивної досконалості, художньо-естетичної майстерності.  

Сьогодні славу школі забезпечують творчі педагоги, серед яких Митчик Г. А. – вчитель математики, Митчик Л. І. – вчитель біології,  Митчик Т. М. – вчитель фізичної культури, Іщик Г. І. – вчитель української мови, Хоцевич Т. С. – вчитель світової літератури, Козік І. А. – вчитель музичного мистецтва, Козак Н. С. – вчитель географії. Хороші надії подають молоді колеги Іщик А. П. – вчитель історії, та Костючик Т. В. – вчитель математики.

Сумлінно трудяться на педагогічний ниві інші працівники, які повсяк час несуть юним осівчанам світло знань, вселяючи віру і надію і успішну самореалізацію. До них належать Цюрик Л. В., Хоцевич З. М., Михалік С. І., Сацик Н. М., Стоцька С. М., Найдич В. В., Дем’яник О. І.  [4,c.164]

З 2000 по 2013 р. 9 випускників нашої після закінчення Грудківської ЗОШ I – III ступенів отримали золоті та срібні медалі.

Цим досягненням сприяв якісний склад педагогічних працівників. 2013 року в школі працюють 23 вчителі. З них 35%  - з вищою освітою, 13% - з першою,17% - з другою, 35% - спеціалісти ( троє педагогів становлять резерв на підвищення класифікаційних категорій). Середній стаж працюючих становить 18 років, середній  вік – 40 років, 2 вчителі – відмінники народної освіти України, 1 – вчитель методист, 4 – старші вчителі.

Останнє десятиріччя є особливим, бо школа відсвяткувала два своїх ювілеї – 70-річчя та 75-річчя від дня заснування. У 2013 році 80-річчя . З цієї нагоди випускник 1976 року Ющик Петро Семенович подарував школі мультимедійну дошку, а випускниця 1983 року Бебко-Бережна Зоя Яківна – ноутбук.

У 2008 році народилась нова традиція  -  випускники школи закладають сад. Станом на 1 вересня 2013 року ми маємо «Сад випускника 2008 року», «Розарій випускника 2010 року», «Сад випускника 2011 року», «Сад першокласника 2012  року», «Сад випускника 2013 року». З роками не лише школа, а й усе село перетвориться на суцільний сад, [5,c. 125]

Із школи випущено більше двох тисяч учнів. Вони знайшли свою стежину у житті. Одні досягли особливих успіхів, здобули визнання, інші скромною працею заробляють собі на хліб, служать і захищають Батьківщину. Утім усі утвердились, стали громадянами не лише України, а й ближнього зарубіжжя.

1 вересня 2013 року батьки школярів бойкотували свято першого дзвоника, протестуючи проти аварійного стану школи та відсутності будь-якої реакції обласної та районної влади на зазначену проблему, [7,c. 258]

Повідомляє прес-служба Волинської обласної організації ВО «Свобода», [8,c. 25]

Люди бояться віддати своїх дітей в школу, стіни якої готові впасти в будь-яку мить. Шкільне приміщення в якому навчалися ще прабабусі сьогоднішніх першокласників, давно потребує не капітального ремонту і практично не придатне для навчання. Кілька старезних напівзруйнованих, дерев’яних хатинок з гнилими підлогами і дірявими стелями, з підсліпуватими вікнами та трухлявими стінами вміщують в себе понад дві сотні учнів.

Мешканці села Осівці неодноразово зверталися до влади усіх рівнів. Писали і до Президента і до народних депутатів Ігоря Єремеєва та Сергія Мартинюка, і до голови Волинської ОДА Бориса Клімчука та голови Волинської облради Володимира Войтовича. Мова вже не йде про районних керівників. Однак – далі обіцянок діло не доходило.

Нардеп  від округу Ігор Єремеєв клятвено обіцяв власноруч відкрити новозбудовану школу в селі Осівці ще під час першої своєї депутатської каденції з 2002 року по 2006 рік. Те ж саме він обіцяв і під час виборчої кампанії 2012 року.

Комуніст Адам Мартинюк свого часу безапеляційно «поставив» чітку компартійну вимогу до селян : «Проголосуєте 50 – 70 відсотків у селі за КПУ – буде вам школа!»

Варто згадати й місцевого районного депутата, обраного по виборчому округу села Осівці. Це Андрій Михалик, який проживав в селі Осівці і навчався в цій же самій школі. Андрій Михалик є першим заступником голови Камінь-Каширської райдержадміністрації і керівником районного осередку, [7,c. 256]

Будівництво нової школи в вже давно стало наріжним каменем передвиборчих програм депутатів усіх рівнів. Щоразу вони саме цим «купують» осівчан. «Оберіть в районну, обласну, верховну … проголосуйте, а ми вже…» Ну який вітчизняний горе-політик своїми руками ліквідує таку «вигідну» проблему? Про майбутні вибори «думати» треба ж.

Врешті-решт громаді села увірвався терпець.

У травні батьки офіційно звернулися до Камінь-Каширської РДА та Волинської держадміністрації, попередивши , що 1 вересня 2013 року дітей на лінійку до школи не пустять.

Чиновники проігнорували звернення селян.

Абсурд ситуації полягає ще і в тому, що в обласному центрі якийсь секрктар якогось Клімчука «не рекомендує звертатися до голови облдержадміністрації, доки не буде відповіді від районної влади», [5,c. 222]

Тому батьки  школярів заявили : « 1 вересня ми своїх дітей в таку аварійну школу не пустимо! Не хочемо ризику їх життя!».

Лише такий крок привернув увагу посадовців. Буквально через кілька днів вони прибули в Осівці і почали переконувати селян в «нерозумності» такого кроку. А, не досягнувши їх згоди, почали навіть погрожувати прокуратурою. Однак цього разу люди затято взялися за цю справу.

Та першого вересня 2013 року місцеві владці свідомо проїгнорували цей інцидент. Цього дня до Осівців прибув навіть не представник влади, а просто службовець районного відділу освіти завідуюча методкабінету Любов Подшивалкіна. Однак, навряд чи саме з нею хотіли зустрітися осівчати.

Про те, що на перший дзвоник в Осівцях селяни не пустять дітей до школи, районне керівництво було попереджено заздалегідь і в розмовах з осівчанами і за посередництвом численних ЗМІ. Та, як виявилось, і головний педагог району Віктор Пась і голова РДА Іван Вовк вирішили не обтяжувати себе зайвими клопотами. Натомість вони спокійно відвідували навчальні заклади в селах району, вітали учителів, приймали привітання в свою адресу, розповідали про високі досягнення і державну турботу за нашу освіту. [6,c.123]

Єдиним представником Камінь-Каширської районної влади, хто прибув підтримати селян виявились два депутати районної ради від ВО «Свобода» - Козік і Сергій Бартнюк із помічником Олексієм Смолярчуком.

По закінченню урочистої частини, мешканці села зібрались в приміщенні сільського будинку культури аби вирішити - як діяти далі.

Під час зборів було розглянуто пропозицію начальника відділу освіти РДА Віктора Пася. А саме – залишити навчатися учнів молодших класів і місцевій школі, а старших учнів щодня довозити до Каменя –Каширського в ЗОШ № 2. Нібито тимчасово, Батьківські збори вирішили, що пропозицію можна було б прийняти, але за умови навчання в райцентрі усіх учнів (не лише старших). Тай то, тільки в тому випадку, якщо будуть тверді гарантії, що у селі розпочнеться будівництво нової школи.

На Батьківських зборах було прийнято звертається до міністра освіти тоді ще Дмитра Табачника, начальника обласного управління освіти Олександра Хомича, голови Волинської облдержадміністрації Бориса Клімчука, голови Волиньради Володимира Войтовича та Керівників депутатських фракцій облради. Підпис під зверненням поставили 149 батків.

В цьому документі зазначається:

«Ми, жителі села Осівці Камінь-Каширського району Волинської області, дуже стурбовані незадовільним аварійним станом шкільних приміщень Осівцівської ЗОШ І-ІІ ступеня.

Ці приміщення побудовані майже 80 років тому, а отже абсолютно непридатні для навчання наших дітей.

Ми неодноразово звертались до органів місцевого самоврядування та обласної державної адміністрації, але ніяких зрушень ,крім обіцянок двадцятирічної давності на даний час немає.

Тому ми змушені були піти на радикальні дії і на сьогоднішнє свято першого дзвоника прийшли без своїх дітей .

Районне керівництво проігнорувало наше попереднє звернення і не було присутнє на святі першого дзвоника.

Виходячи із вищевикладеного, ми вимагаємо:

1.Негайно в найближчі терміни розпочати будівництво нового шкільного приміщення Осівцівської школи .

2. На час будівництва нового шкільного приміщення забезпечити навчанням наших дітей у відповідних умовах.

3. Наполягаємо на безпосередній зустрічі із нами голови Волинської ОДА Клімчука Б.П., начальника обласного управління освіти і науки Хомича С. В.,

У випадку ігнорування наших вимог діти відвідувати школу не будуть», [8,c. 76]

Втім аналізуючи поведінку нашої влади їй, схоже начхати на проблеми громадян. Адже вона звикла відвідувати та піаритися лише у елітних навчальних закладах, щоб розповідати там байки про величезну турботу і досягнення Партії регіонів у освітній галузі.

«У селі Осівці Камінь-Каширсьго району збудують нову школу»

Про це йшлося 2 вересня 2013 року під час оперативної наради у Волинській обласній державній адміністрації. Голова ОДА Борис Клімчук нагадав, що 1 вересня не обійшлося без конфліктів – батьки не пустили дітей на перший дзвоник та вимагали ремонту школи, [2,c. 56]

Кмімчук заявив, що там будуть будувати школу, але ще не знають якого типу. Він пояснив, що за 5 кілометрів від села знаходиться школа № 2 Каменя-Каширського на 1176 місць. Вона завантажена менше,ніж на 700 місць.

«Осівці в планах у нас є. Там переробили проектно-кошторисну документацію. Відійшли від того старого місця. Бо ті Фундаментні блоки вже ні на що не годяться. Ми будемо будувати школу в Осівцях, але нам потрібно добре думати, яку школу там будувати. Або комплексну з дитячим садочком, або іншу з навчанням частини дітей у Камені-Каширському і довезення їх», зазначив голова ОДА, [5,c. 300]

29 Листопада 2016 року з офіційним візитом до Каменя-Каширського району прибув голова обласної державної адміністрації Володимир Гунчик повідомляє РДА.

За робочим графіком очільник най вищої виконавчої гілки влади в області відвідав село Осівці, зокрема місце, де зводиться нова школа. Сюди також прибули начальник відділу освіти райдержадміністрації Віктор Пась, Осівцівський сільський голова  Андрій Михалик, заступник директора підприємства «Житлобуд-2» Роман Козачок, настоятель місцевого Свято-Параскевського  храму протиієрей Сергій Приходько, громада села і дітвора, [5,c. 310]

Після спільної молитви перед початком всякої доброї справи, яку звершив отець Сергій, губернатор спільно із школярами урочисто заклали капсулу з посланням нащадкам у фундамент майбутнього приміщення загальноосвітнього навчального закладу.

– Мені б дуже хотілося, щоб ця школа стала окрасою села, музеєм знань, будинком просвіти, – наголосив під час свого виступу Володимир Петрович.

– Нехай у даному навчальному закладі через два роки пролунає дитячий сміх, відбудуться перші уроки. Адже наша рідна Волинь і Україна роблять все для того, аби бути щасливими